Метою нашого дослідження є вивчення етіопатогенезу та структури складної мовленнєвої патології у дітей з ДЦП для розробки адекватних заходів логокорекційної роботи. Термін “дитячий церебральний параліч” загальний для різних за походженням та механізмами розвитку ушкоджень мозку, які розвиваються у внутрішньочеревний період, в період пологів або в перші місяці життя дитини.

Характерна особливість дитячого церебрального паралічу – порушення моторного розвитку дитини, обумовлене, понад усе, аномальним станом м’язового тонусу і порушенням координації рухів. Рухові порушення часто поєднуються з розладами чутливості, патологією мовлення, недоліками пізнавальної та емоційно-вольової сфер.

Аналіз анамнестичних даних обстеженого нами контингенту учнів школи-інтернату №8 м. Харкова дозволив зробити такі висновки щодо причин ДЦП. Шкідливими факторами, що викликали центральні мозкові порушення у дітей нашого закладу є попередчасні пологи з різним ступенем недоношеності; патологія вагітності (перенесені матір’ю інф. хвороби, токсикоз 1-ї, 2-ї половини вагітності, тривала погроза викиду ); акушерська допомога в пологах із застосуванням медикаментозної стимуляції з приводу слабкої пологової діяльності; накладання щипців, видавлювання; ускладнення в пологах (асфіксія, обвиття шиї пуповиною, стрімкі пологи). Але ці дані не можна вважати абсолютно достовірними, тому що до інтернату поступає багато дітей із соціально неблагополучних сімей, а також сироти. Іноді ми не маємо можливості ознайомитись з повним анамнезом. Часто пологова травма немовби “накладується“ на дизембріогенез – як наслідок має місце сполучення декількох різноманітних ушкоджуючих факторів.

Рухові розлади при ДЦП охоплюють різні сторони моторики – пірамідну інервацію, екстрапірамідну регуляцію позотонічних автоматизмів, коркові механізми формування цілеспрямованих рухових актів. Вищі інтегративні центри не впливають на примітивні рухові рефлекторні реакції, внаслідок чого вони тривалий час не згасають, стають патологічними, заважають розвитку довільної моторики. Тонічні рефлекси проявляються в поєднанні з патологічним м’язовим тонусом.

Виділяють наступні клінічні форми ДЦП:

• диплегічна
• геміплегічна
• подвійна геміплегія
• атонічно-астатична
• гіперкінетична.

За нашими даними, в школі-інтернаті №8 м. Харкова 33,6% хворих дітей мають диплегічну форму ДЦП, 27,15% -- геміплегічну, 21% -- атонічно-астатичну, 12% -- подвійну геміплегію, 6,25% - гіперкінетичну форму. Ступінь психічних розладів варіює від легких до тяжких порушень. У багатьох дітей страждає емоційно-вольова сфера, мають місце різні ступені інтелектуального недорозвинення. Наприклад, в школі-інтернаті №8 м. Харкова навчається 167 дітей, 124 з яких мають діагноз ДЦП (інші – з вродженими аномаліями опорно-рухового апарату та хворобами кістково-м’язової системи). 38% всіх дітей з ДЦП має розумову відсталість у ступені дебільності та 8,8%  -  ЗПР.

Особливе місце в клініці ДЦП займають розлади мовлення. Частота порушення мовлення при ДЦП становить 80-85% (за різними джерелами), серед дітей нашого навчального закладу — 90% . Частіше це дизартрії. Дизартрія - це порушення вимовляння та просодичного боку мовлення, обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату.

Важливе значення в патогенезі мовленнєвих порушень у дітей з ДЦП має рухова патологія. До особливостей порушення моторики артикуляційного апарату при дизартрії слід віднести:

• недостатність довільних артикуляційних pyxiв
• порушення м’язового тонусу в мовленнєвому апараті та пропріоцептивної аферентної імпульсації від нього
• наявність гіперкінезів та сінкінезій.

Наявні при ДЦП тонічні рефлекси негативно впливають на тонус м’язів артикуляційного апарату. З урахуванням рівня локалізації ураження рухового апарату мовлення виділяють: бульбарну, псевдобульбарну, екстрапірамідну, мозочкову та коркову форми дизартрії. Серед всіх форм дизартрії перше місце за частотою – по 8-му інтернату м. Харкова – займає псевдобульбарна дизартрія 40 %, екстрапірамідна  -  20%, мозочкова  -  20%, стерта  -  20%. Бульбарна та коркова дизартрія серед дітей даного контингенту не спостерігалась. Як правило, дизартрії носять змішаний характер, тому логопедичний діагноз ставиться за провідною формою. Звичайно форма дизартрії співвідноситься з формою ДЦП. Так, при геміплегічній формі частіше виникає псевдобульбарна дизартрія, при атонічно-астатичній—мозочкова, при гіперкінетичній — екстрапірамідна. При дизартрії, як правило, виникають вторинні порушення у вигляді розладів формування всіх компонентів мовленнєвої системи. Порушується формування фонематичних процесів, лексичної та граматичної будови мови. Ці вторинні порушення разом з первинним дефектом — розладами моторики мовленнєвого апарату—вказують на виникнення при дизартрії загального недорозвинення мови. Таким чином, всі діти з церебральним паралічем і дизартрією потребують комплексної системи логопедичних заходів, спрямованих на розвиток вимовного боку мовлення та фонематичних процесів, формування лексичної та граматичної будови мови.

У дітей школи-інтернату №8 м. Харкова у 2000-2002р. при обстеженні, крім дизартрії, виявлено такі вади, як алалія, заікання, дислексія та дисграфія. Оскільки клінична картина мовленнєвих розладів може мати досить складний характер, включати в себе клінічні прояви різних форм патології мовлення: алалію і дизартрії, заікання і дисграфію та ін., це ускладнює не тільки їх діагностику, але і вибір лікувально-корекційної тактики.

Розповсюдженою серед учнів допоміжних класів 8-ї школи-інтернату є така складна мовленнєва патологія, як системне недорозвинення мовлення при олігофренії, ускладнене дизартрією та дислексією або дизартрією та дисграфією. Таким чином, для успішної логопедичної роботи необхідним є визначення етіології, механізмів, симптоматики кожного мовленнєвого порушення, виділення провідних розладів, співвідношення мовленнєвої і немовленнєвої патології в структурі дефекту.

Специфікою логопедичної роботи в школі-інтернаті для дітей з ДЦП є поєднання її з медикаментозним лікуванням, фізіотерапією, масажем, загальною лікувальною фізкультурою. На логопедичних уроках використовується загальна моторна розминка, а також дихальна, голосова, артикуляційна гімнастика, диференційований артикуляційний масаж із застосуванням вібромасажера, електростимулотерапія. Загальна моторна гімнастика включає ПІМР (вправи з опором) та вправи для розвитку рухливості хребта і вироблення правильної постави за оздоровчою методикою М.Норбекова та Ю.Хвана. Необхідність її застосування визначається спільністю порушень загальної та мовленнєвої моторики при ДЦП, можливістю позитивного впливу рухових вправ на загальний стан організму. Враховуючи психічні особливості дітей з ДЦП, необхідним є застосування на початку заняття, під час загальної моторної гімнастики, мажорної музики. Так, в практиці роботи школи-інтернату №8 м. Харкова відмічається, що припинення відвідування учнями занять з ЛФК та спеціальних реабілітаційних занять з розробки опорно-рухового апарату негативно відображається на стані мовлення дітей. Після загальної розминки на логопедичних уроках проводиться дихальна, голосова та артикуляційна гімнастика. Їх застосування обумовлено трьома відповідними синдромами дизартричних розладів. Постановка звуків здійснюється методом фонетичної локалізації—пасивного надання артикуляційним органам потрібного положення. Обов’язковим на будь-якому етапі логопедичної корекції є вибірковий артикуляційний масаж. Досить високих результатів логопедичної роботи дозволяє досягти використання електростимулотерапії, за допомогою якої значно швидше здійснюється автоматизація звуків, особливо при псевдобульбарній дизартрії у дітей з нормальним інтелектом. Таким чином, для успішної роботи з подолання складної мовленнєвої патології у дітей з ДЦП необхідним є комплексний підхід з урахуванням етіопатогенетичного принципу.

Під час нашого дослідження проведено психолого-педагогічне та логопедичне обстеження учнів школи-інтернату №8, проаналізовано їх анамнестичні дані та результати медичних обстежень. Визначено шляхи практичного використання даних аналізу етіології та патогенезу порушень в розвитку дітей в процесі логокорекційної роботи. З’ясовано, що детальніше теоретичне вивчення контингенту дітей підвищує ефективність практичної роботи логопеда. Проведено практичні заняття їз студентами для ознайомлення їх з різними формами ДЦП та мовленнєвої патології при ньому, із специфікою логокорекційної роботи з дітьми, що страждають на ДЦП.